Уже в ранній творчості Кобзаря чітко помітна еволюція образу жінки-страдниці: тема нещасного дівочого кохання і зображення його трагічних наслідків глибше і ширше розкривається вже в жанрі соціально-побутової поеми.
Насичений глибоким соціальним змістом, сповнений живої плоті і крові образ жінки в реалістичній поемі Т. Шевченка «Катерина» переростає в образ знедоленої, вкритої безчестям матері-покритки.
У поемі змальовано трагедію селянської дівчини, обдуреної і скривдженої офіцером царської армії. Тему зведення молодої селянки Т. Шевченко трактує не в моральному плані, як його попередники (М. Карамзін «Бідна Ліза», Г. Квітка-Основ’яненко «Сердешна Оксана»). Поет переносить її на соціальний ґрунт, звабник Шевченкової Катерини - передусім панич, представник того світу, який владарює. Він сильний, бо йому все дозволено. Катерина його щиро полюбила, а він її підступно зрадив. Вона довірила йому свої дівочі почуття, а він над нею насміявся. Вона горнулася до нього, мов квітка до сонця, а він від неї відцурався. Вона народила йому сина, а він його зрікся. Отже, зійшлися дві моралі — простонародна і панська. Зустрілися любов і лукавство, вірність і зрада, щирість і підступність, правда і кривда, добро і зло. Торжествує лицемірство, панська мораль, бо вона в суспільстві всесильна.
Катерина — людина кришталево чистої, безкорисної душі. Тільки одному вона довірила свої почуття. Але Катерина глибоко помилилася, полюбивши того, хто був не вартий великої любові. Зовнішню привабливість героїні автор передає через портретні деталі, що мають виразно народний колорит: «чорні брови», «карі очі», «біле личко». Але найбільша її краса — це краса вірного кохання, яке не тьмяніє навіть у розлуці і «за милого, як співати, мило й потужити».
У поемі «Сова» показано, яким злом була рекрутчина в кріпосницькі часи. У бідної селянки-вдови забрали в солдати єдиного сина, бо вона не може відкупитися від набору. Мусила нещасна мати йти в найми. Минали роки, знесилена зовсім, пішла старцювати, з горя збожеволіла.
У поемі «Наймичка» Шевченко підніс вічну тему материнської любові і розробив її з величезною художньою силою. Драма героїні твору Ганни в тому, що вона змушена була підкинути свою єдину дитину бездітним заможнім селянам, а сама стала до них у найми, щоб бачити свого сина і доглядати. Ганна жорстоко страждає, що змушена приховувати своє материнство, що позбавлена права називатися найкращим на землі словом «мати»: Щовечір, небога, Свою долю проклинає, Тяжко-важко плаче... Весь свій вік вона не могла нікому зізнатися у своєму материнстві і тільки вмираючи сказала про це синові.
Ще будуть месниці Оксана і Марина, буде ще Марія, нещасна мати-покритка. Усе це вершини Шевченкового поетичного духу.
Український Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим і
великим заступником найбільше гнобленої серед гноблених жінки-трудівниці, яка в
умовах кріпосницького лихоліття була позбавлена найвищого і найсвятішого права
— материнського щастя. Муза Шевченкова — в кріпацькій одежі, волаючи до
людського сумління, до почуття справедливості ввела в нашу літературу натовпи
отих безмірно покривджених людей, що населяють «Кобзар», всіх отих нещасних
вдів, голодних сиріт, знеславлених покриток, отих занапащених кріпацьких
мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому невимовному горі.
Текст взято з сату: http://www.ukrlit.vn.ua/making1/pj6lc.html
